Я вперше його зустріла під час поселення в гуртожиток, ми всі сиділи в гуртожитській бібліотеці та чекали початку подачі документів. Віталік (тоді я ще його не знала) та інший хлопець вели дуже жваву дискусію на історичну тему, вже не пригадаю яку, але тоді я подумала, що він як і інший хлопець – магістр, бо дуже розумний та вміє донести свою точку зору. За якийсь час ми зустрілись в авдиторії, де проходили заняття 1 курсу.
Перша пара в перший день навчання – фізкультура на вул. Черемшини, досить далеко від головного корпусу ЛНУ, і нам, першокурсникам, треба було зорієнтуватись як туди дійти. Віталік одразу проявив лідерство і повів нас, хоча теж не дуже добре знав вулиці на той час.
Треба бути не туристом,
а мандрівником
Віталік багато подорожував автостопом. Його перша масштабна поїздка була у квітні 2019 року в Ісландію. Дорогою туди і назад він проїхав ще 6 країн. Далі — велика поїздка Балканами та Туреччиною, сотні малих і великих вилазок за кордон та Україною. Він до останнього нікому не розповідав куди та коли їде, був дуже спонтанним. Любив казати: «Треба бути не туристом, а мандрівником», з відсилкою до того, що саме коли автостопиш, спілкуєшся з місцевими, живеш у них вдома, маєш можливість по-справжньому відчути вайб місця. З поїздок, крім емоцій та історій, які сходились слухати усі в гуртожитку, привозив маленькі подарунки (чорний пісок з Ісландії, шоколадку з мумі-тролем з Фінляндії, листівочки), розповідав про свої нові знайомства.
Дуже любив гори, ми з друзями часто ходили в походи до початку повномасштабного вторгнення, а після намагались вибратись туди хоч на деньок під час його відпусток. У розмовах часто мріяли куди піднімемось далі, як пройдемо трек в Швейцарії або десь на Майорці.
З Віталіком було легко дружити, він був щирий, відкритий до всіх, надійний та смішний. Я могла прийти до нього з будь-чим: розказати смішну історію, посумувати, попросити з чимось допомогти, покликати на раптову прогулянку в місто о першій ночі.
Мені неймовірно пощастило зустріти таку «свою» людину за життя і встигнути побути разом дуже щасливими, хоч цього часу завжди так бракувало. Я часом відправляла йому якісь листівочки, або фото, а він їх закладав в свій бронік і казав, що вони його бережуть. І я до кінця вірила, що мають зберегти і цього разу, інакше просто не могло бути.
То таке відкриття дізнатись, що твоя людина завжди була біля тебе, і таке щастя, що ми дали собі шанс.
Ми познайомились буквально в перший день в університеті, а точніше в гуртожитку, під час поселення. Я тоді подумала, що він магістр (дуже розумне розказував), а потім зустріла на парі першокурсників. Здружились і одразу стали одне одному близькими людьми, часом друзі питали коли ми вже почнемо зустрічатись. А ми взяли і почали. То таке відкриття дізнатись, що твоя людина завжди була біля тебе, і таке щастя, що ми дали собі шанс.
Насправді, до фрази "How it started" можна ще додати осьо це: pic.twitter.com/5Yx5A5H94K
— турист 🇺🇦 (@tacticalturist) July 23, 2023
Є багато речей, які я полюбила завдяки Віталіку: Зоряні війни, слухати Gorillaz, Туреччину (з його розповідей), зелений Burn. Всього навіть не згадаю. Більше полюбила себе, бо він людина «Ти маєш дуже сильно себе любити. подивись як я тебе люблю, а ти маєш ще більше».
«Уяви, що можна буде жити собі життя, ходити на роботу, ввечері дивитись якесь кіно разом, а на вихідних будемо робити якісь вилазки в гори». В кінці Віталік завжди ствердно завершував: «Обов’язково будем. Я думаю, ми з тобою багато де побуваємо». Цей його оптимізм дуже передавався, він вмів радіти простим речам і відпускати те, що не можеш змінити. З ним не виходило довго сумувати.
Коли отримав друге поранення, записав мені відео і такий веселий каже: «У мене хороша новина і хороша новина. Я 300, скоро побачимось, люблю». Так розповідав про всякі штуки, ніби це дрібниці, ще одна пригода. Беріг.
Віталік — людина-історія, він притягував до себе ці історії, супер цікаво їх розповідав і писав.
Для мене Віталік — людина-історія, він притягував до себе ці історії, супер цікаво їх розповідав і писав. Коли приїжджав з подорожі, там пів гуртожитку сходилось на його розповіді. Ми переконували, що колись він мусить написати книгу. А він все віджартовувався кому буде це цікаво, всі пишуть книги. Але він — не всі.
Після першого поранення Віталік надіслав мені цілу оповідь як це сталось, тоді я сказала, що він обов’язково колись має написати книгу, бо по-перше — його життя тягне на сценарій фільму, по-друге — у нього дуже класно це виходить.
Віталік — бунтар. Він не тримався за комфорт чи те «як зазвичай». Хотів щось міняти і рухатись. Для нього це було легко. Легкість в ставленні до життя в ньому цікаво поєднувалась з відповідальністю. Бо саме почуття відповідальності і розуміння, що «так треба» вранці 24 лютого 2022 року повело його у військомат, без роздумів чи сумнівів.
Попросив дівчину вислати лінзи, а з лінзами приїхало ось це 🥹
Тепер можна покласти десь в бронік і чисто always remember what you’re fighting for 💛 pic.twitter.com/F4vnJ1b9o2
— турист 🇺🇦 (@tacticalturist) July 4, 2024
Я часом відправляла йому якісь листівочки, або фото, а він їх складав в свій бронік і казав, що вони його бережуть. І я до кінця вірила, що мають зберегти і цього разу, інакше просто не могло бути.
Пам’ятаю як одного разу сказала, що я не переживу як з ним щось станеться. «Якщо шось станеться, я хочу, аби прожила класне життя. Добре?». Я махала головою шо та, в горлі був комок і я трималась, аби не почати плакати, бо яке «класне життя», якшо тебе в ньому не буде.
В перші тижні я не могла говорити про нього в минулому часі, не могла сказати в одному реченні «Віталік» і «загинув». Я розтягувала, робила паузи, чекала поки хтось договорить за мене. Здається, що 4 місяці це вже досить багато, а я все думаю, що це тимчасово, треба ще трохи перечекати і я буду йому розказувати це все як жарт, бо він ж пропустив.
Такі змішані відчуття, втрати і болю, але, водночас,
Так дивно, я відчуваю втрату, але і тепер твою постійну присутність зі мною. І ніби ти мене і далі бережеш.
Раніше я думала, що смерть — це як сон, одного разу я закрию очі і все, далі нічого не буде. І мене це влаштовувало. А зараз я так хочу, щоб там далі щось було і ми обов’язково зустрілись згодом.
«Мандруй, Стріляй, Кохай. Не просто черговий патч, а значно більше. Сенс і філософія життя в трьох простих словах. Бо так і живу»
Переглянути цей допис в Instagram
