Ще в цивільному житті Христина постійно волонтерила: долучалася до БУР, навчалася в УАЛ, співпрацювала з різними ГО. У підлітковому віці вона уявляла, що піде в Міністерство соціальної політики й змінюватиме соціальну політику. Армії в планах не було.
Проте у 2022 році Христина доєдналася до добровольчого підрозділу, а згодом — до «Удачників», добровольчого підрозділу окремої служби безпілотної авіації. Зараз служить у одному з підрозділів ЗСУ.
Це дуже щире для мене фото. Його ми зробили в Юнаківці на Сумщині. Праворуч — мій побратим Бакс. Він був одним із найсвітліших і найавантюрніших людей, яких я знала. І за своє коротке життя він показав себе як неймовірно гідного й сміливого воїна.
Ліворуч — Павло. Він досі служить. Тоді ми чергували на позиції, і до нас приїхали хлопці й привезли продукти. Я памʼятаю, що це був тиждень, коли не можна було нормально помитися, та й загалом не було нічого хорошого. А вони приїхали такі гарні, пахнючі, привезли купу всього.
Це дуже щире для мене фото. Його ми зробили в Юнаківці на Сумщині. Праворуч — мій побратим Бакс. Він був одним із найсвітліших і найавантюрніших людей, яких я знала. І за своє коротке життя він показав себе як неймовірно гідного й сміливого воїна.
Ліворуч — Павло. Він досі служить. Тоді ми чергували на позиції, і до нас приїхали хлопці й привезли продукти. Я памʼятаю, що це був тиждень, коли не можна було нормально помитися, та й загалом не було нічого хорошого. А вони приїхали такі гарні, пахнючі, привезли купу всього.
Це та сама хата в Юнаківці. З нею повʼязана дуже щемка історія: це будинок нашого побратима Баті, який був з нами. Його хата стала позицією. Я тоді жила в кімнаті його сина.
Тоді в мене було чітке усвідомлення, що саме за це я воюю: щоб мій дім на Вінниччині не став для когось позицією, а домівки моїх побратимів і посестер перестали бути позиціями. Уже через деякий час після того, як ми звідти виїхали, туди щось влучило — будинок було знищено.
Це та сама хата в Юнаківці. З нею повʼязана дуже щемка історія: це будинок нашого побратима Баті, який був з нами. Його хата стала позицією. Я тоді жила в кімнаті його сина.
Тоді в мене було чітке усвідомлення, що саме за це я воюю: щоб мій дім на Вінниччині не став для когось позицією, а домівки моїх побратимів і посестер перестали бути позиціями. Уже через деякий час після того, як ми звідти виїхали, туди щось влучило — будинок було знищено.
Як ти справляєшся з усіх жахливим і красивим, що тебе оточує у житті?
Я ходжу до психотерапевта, читаю книжки, особливо про визвольні змагання, Голодомор, УНР, козацькі часи, про все, що мені нагадує, що я в привілейованому становищі: я маю державу, я маю за що боротися. А всі попередні покоління боролися, віддавали своє життя, здоров’я, майбутнє за ідею держави. Віра й ідея. Усе. Ну і друзі та сім’я: у мене в телефоні є 10 людей, яким я можу будь-якої миті зателефонувати, і вони — моя опора й нагадування, навіщо я це все роблю.
Це ми біля торговельного центру в Сумах. Не дуже добре видно, але ми з побратимом — його позивний Скос — уже сидимо в броні. Зазвичай, коли ми їхали на точку чергування, то до якогось моменту робили це без броні, потім зупинялися біля якогось населеного пункту, де ставало небезпечно, одягали її й їхали далі. Це був 2024 рік. Тоді ще можна було так робити.
Це ми біля торговельного центру в Сумах. Не дуже добре видно, але ми з побратимом — його позивний Скос — уже сидимо в броні. Зазвичай, коли ми їхали на точку чергування, то до якогось моменту робили це без броні, потім зупинялися біля якогось населеного пункту, де ставало небезпечно, одягали її й їхали далі. Це був 2024 рік. Тоді ще можна було так робити.
Це — Оля. Ми з нею разом проводили тренінг із тактичної медицини в закинутій будівлі, і в якийсь момент я побачила дивні написи на стінах і напис «любов». І я подумала, що це про нас.
Оля — моя рольова модель, приклад і натхнення. Вона — фантастична жінка. Оля з підліткового віку жила за кордоном. Коли у 2014 році почалася війна, вона волонтерила й багато допомагала війську. А у 2022 році повернулася до України. В якийсь момент вона почала їздити з «Госпітальєрами» і долучилася до мого екіпажу. Оля — суперпрофесійна, сильна й неймовірна жінка.
Щойно ми приїжджали в якийсь стаб, вона одразу знайомилася з лікарями, до яких ми завозили поранених, дізнавалася про їхні потреби, і через два дні у них на пошті було двадцять тисяч посилок з різними штуками. А ще ми були з нею на позиції й мали виїжджати, бо там уже було небезпечно, а там залишалася вагітна собака. І я кажу: «Бро, я тебе колосально люблю, але в нас повна машина речей, медикаментів і людей». А Оля каже: «Я без неї не поїду». І вона взяла Пулю — так ми назвали собаку — і всю дорогу тримала в себе на руках. Тоді в машині були я, водій, черговий, Оля з собакою і ще хтось один. Але ми вивезли Пулю. Оля знайшла батьків для всіх її дітей, а їй — суперкласну маму. Оля — великої душі людина. Я, напевно, таких чуйних і сміливих людей у своєму житті не зустрічала.
Тому слово «любов» — це про неї.
Це — Оля. Ми з нею разом проводили тренінг із тактичної медицини в закинутій будівлі, і в якийсь момент я побачила дивні написи на стінах і напис «любов». І я подумала, що це про нас.
Оля — моя рольова модель, приклад і натхнення. Вона — фантастична жінка. Оля з підліткового віку жила за кордоном. Коли у 2014 році почалася війна, вона волонтерила й багато допомагала війську. А у 2022 році повернулася до України. В якийсь момент вона почала їздити з «Госпітальєрами» і долучилася до мого екіпажу. Оля — суперпрофесійна, сильна й неймовірна жінка.
Щойно ми приїжджали в якийсь стаб, вона одразу знайомилася з лікарями, до яких ми завозили поранених, дізнавалася про їхні потреби, і через два дні у них на пошті було двадцять тисяч посилок з різними штуками. А ще ми були з нею на позиції й мали виїжджати, бо там уже було небезпечно, а там залишалася вагітна собака. І я кажу: «Бро, я тебе колосально люблю, але в нас повна машина речей, медикаментів і людей». А Оля каже: «Я без неї не поїду». І вона взяла Пулю — так ми назвали собаку — і всю дорогу тримала в себе на руках. Тоді в машині були я, водій, черговий, Оля з собакою і ще хтось один. Але ми вивезли Пулю. Оля знайшла батьків для всіх її дітей, а їй — суперкласну маму. Оля — великої душі людина. Я, напевно, таких чуйних і сміливих людей у своєму житті не зустрічала.
Тому слово «любов» — це про неї.
Ми зазвичай заїжджали на два тижні. І навіть увесь цей час не сиділи на позиціях — були ротації. А того разу пробули на позиції місяць. Це була хата без підвалу: там постійно прилітало, біля нас стояла арта. Там не можна було виходити на вулицю — хіба що дуже швидко вибігти в туалет, бо постійно літали дрони. І спортом теж майже неможливо було займатися. І я так розминалася. Це мій типовий стан, коли я працювала на еваку: я сиділа на кушеточці в очікуванні поранених, читала книжечку й намагалася вижити.
Ця книжка, що на фото, — це «Хлопчик, якого ростили як собаку», про дитячу психологію. У цивільному житті — у свої студентські роки — я працювала з дітьми в інституційних закладах. Можливо, в майбутньому, якщо все вдасться, я повернуся до цього. Я завжди намагалася хоч якимось чином, хоча б літературою, тримати ниточку зі своїми професійними інтересами.
Ми зазвичай заїжджали на два тижні. І навіть увесь цей час не сиділи на позиціях — були ротації. А того разу пробули на позиції місяць. Це була хата без підвалу: там постійно прилітало, біля нас стояла арта. Там не можна було виходити на вулицю — хіба що дуже швидко вибігти в туалет, бо постійно літали дрони. І спортом теж майже неможливо було займатися. І я так розминалася. Це мій типовий стан, коли я працювала на еваку: я сиділа на кушеточці в очікуванні поранених, читала книжечку й намагалася вижити.
Ця книжка, що на фото, — це «Хлопчик, якого ростили як собаку», про дитячу психологію. У цивільному житті — у свої студентські роки — я працювала з дітьми в інституційних закладах. Можливо, в майбутньому, якщо все вдасться, я повернуся до цього. Я завжди намагалася хоч якимось чином, хоча б літературою, тримати ниточку зі своїми професійними інтересами.
Де ти шукаєш натхнення й мотивацію? Що тебе тримає?
Напевно, буду сидіти й розповідати: «А ваша бабуся ледь не згоріла в посадці». Думаю, що маю багато історій, які було б цікаво почути. Я буду такою бойовою бабцею Христею: ходитиму з ними на вишколи, поведу їх у Пласт. Мені б хотілося, щоби вони розуміли, яку ціну їхня родина заплатила за цю державу. Я буду такою бабусею, яка весь час буде розповідати історії своїх друзів, щоб вони продовжували пам’ятати.
Це — Мисливець. Він у якийсь момент став для мене як тато. Ми з Олею і Мисливцем були в одному екіпажі. Ми були як маленька сім’я. З теплом і з любов’ю згадую той час.
Це — Мисливець. Він у якийсь момент став для мене як тато. Ми з Олею і Мисливцем були в одному екіпажі. Ми були як маленька сім’я. З теплом і з любов’ю згадую той час.
Ця фотографія зроблена на Сумщині. Я була командиркою екіпажу, який там перебував, а поруч зі мною — командирка екіпажу, який приїхав нас міняти.
Тоді я думала, чим більше патчів начеплю на себе, тим менше шансів, що я помру. Це було якесь містичне мислення. Зараз я розумію, що це демаскувальні елементи; що чіпляти рожеву іграшку на броню чи синій карабін — це, можливо, не найкраща ідея для маскування. Але тоді це було так цінно.
Ця фотографія зроблена на Сумщині. Я була командиркою екіпажу, який там перебував, а поруч зі мною — командирка екіпажу, який приїхав нас міняти.
Тоді я думала, чим більше патчів начеплю на себе, тим менше шансів, що я помру. Це було якесь містичне мислення. Зараз я розумію, що це демаскувальні елементи; що чіпляти рожеву іграшку на броню чи синій карабін — це, можливо, не найкраща ідея для маскування. Але тоді це було так цінно.
Це Оля зібрала купу різних штук для стабу, куди ми відвозили поранених, і ми перебирали ці речі. Це був пізній вечір, ми щойно приїхали з позиції. Пам’ятаю, у торбі був гель для УЗД, і він весь розлився. Я сиділа, дивилася на це й думала: «Йомайо».
Це Оля зібрала купу різних штук для стабу, куди ми відвозили поранених, і ми перебирали ці речі. Це був пізній вечір, ми щойно приїхали з позиції. Пам’ятаю, у торбі був гель для УЗД, і він весь розлився. Я сиділа, дивилася на це й думала: «Йомайо».
Чи є на війні любов і дружба?
У мене є дуже близькі друзі, які залишилися в цивільному житті. Ми підтримуємо зв’язок, вони дуже активні й допомагають війську. Також маю дуже близьких людей, які служать в інших підрозділах Сил оборони. Тому я впевнена, що дружба є — глибока, неймовірна. Моя одна з найближчих подруг зараз — це людина, з якою ми кілька місяців пропрацювали в одному екіпажі. І це інший вимір дружби, бо ти знаєш, що можеш довірити їй своє життя. У цивільному житті іншим друзям я теж можу довірити своє життя, але ніколи не було обставин, у яких я могла б це перевірити. А тут ми з нею виконували якісь завдання, де від її вмінь і навичок залежало, чи я виживу, і так само — від моїх.
Чи є на війні любов і дружба?
У мене є дуже близькі друзі, які залишилися в цивільному житті. Ми підтримуємо зв’язок, вони дуже активні й допомагають війську. Також маю дуже близьких людей, які служать в інших підрозділах Сил оборони. Тому я впевнена, що дружба є — глибока, неймовірна. Моя одна з найближчих подруг зараз — це людина, з якою ми кілька місяців пропрацювали в одному екіпажі. І це інший вимір дружби, бо ти знаєш, що можеш довірити їй своє життя. У цивільному житті іншим друзям я теж можу довірити своє життя, але ніколи не було обставин, у яких я могла б це перевірити. А тут ми з нею виконували якісь завдання, де від її вмінь і навичок залежало, чи я виживу, і так само — від моїх.
Це мій побратим. Я сказала йому фразу: «Тяжко жити, шкода вмерти». І він каже: «Блін, а в мене на зброї є така наліпка». Він тоді їхав на полігон, а я сфотографувала його зі зброєю.
Це мій побратим. Я сказала йому фразу: «Тяжко жити, шкода вмерти». І він каже: «Блін, а в мене на зброї є така наліпка». Він тоді їхав на полігон, а я сфотографувала його зі зброєю.
Це памʼятник Шевченку в деокупованому містечку. Хтось примотав прапор до руки Тараса Григоровича скотчем. Тоді йшов дощ, і стяг закрив йому обличчя
Це памʼятник Шевченку в деокупованому містечку. Хтось примотав прапор до руки Тараса Григоровича скотчем. Тоді йшов дощ, і стяг закрив йому обличчя
Як ти в дитинстві уявляла свою молодість?
Точно не так. Я з підліткового віку волонтерю, ми завжди гуртувалися, якісь класні проєкти робили. Я завжди уявляла, що піду в Міністерство соціальної політики, змінюватиму політики, працюватиму на глобальному рівні. Хотілося змін і хотілося творити їх власними руками. Я уявляла себе діловою жінкою в піджачечку, яка бігає на наради, вирішує питання, лобіює ідеї. Армії в планах не було — я дуже чутлива, чуйна, емпатійна людина. Мені складно в армії як структурі й на війні загалом.
Як ти в дитинстві уявляла свою молодість?
Точно не так. Я з підліткового віку волонтерю, ми завжди гуртувалися, якісь класні проєкти робили. Я завжди уявляла, що піду в Міністерство соціальної політики, змінюватиму політики, працюватиму на глобальному рівні. Хотілося змін і хотілося творити їх власними руками. Я уявляла себе діловою жінкою в піджачечку, яка бігає на наради, вирішує питання, лобіює ідеї. Армії в планах не було — я дуже чутлива, чуйна, емпатійна людина. Мені складно в армії як структурі й на війні загалом.
Майже кожна військова машина — в наліпках. Я просто хотіла це передати, бо більшу частину часу проводиш саме в машині.
У цивільному житті я постійно волонтерила: БУР, УАЛ, різні ГО. Я завжди носила мерч ГО, а зараз мене оточують люди, які носять мерч виробників зброї.
Майже кожна військова машина — в наліпках. Я просто хотіла це передати, бо більшу частину часу проводиш саме в машині.
У цивільному житті я постійно волонтерила: БУР, УАЛ, різні ГО. Я завжди носила мерч ГО, а зараз мене оточують люди, які носять мерч виробників зброї.
Це коробки від боєкомплектів. Це ще дуже мало. Насправді, ці коробки — це близько місяця роботи декількох ударних засобів, а можливо, навіть тиждень, якщо робота активна.
Це коробки від боєкомплектів. Це ще дуже мало. Насправді, ці коробки — це близько місяця роботи декількох ударних засобів, а можливо, навіть тиждень, якщо робота активна.
Це дорожні знаки в деокупованому місті. Я думаю, ці дірки від уламків. Ці знаки були поблизу будинку, в який прилетів шахед. Я тоді подумала: знак «Діти», обмеження 40 — і все це посічене уламками.
Це дорожні знаки в деокупованому місті. Я думаю, ці дірки від уламків. Ці знаки були поблизу будинку, в який прилетів шахед. Я тоді подумала: знак «Діти», обмеження 40 — і все це посічене уламками.
Мій простір — це ліжко і каремат біля нього, бо я живу з чотирма людьми в маленькій хаті. Мені тоді подарували квіти, і я хотіла, щоб вони були весь час біля мене і я на них дивилася. Тут ще аптечка, яка завжди біля мене, щоб в разі чого надати собі допомогу.
Мій простір — це ліжко і каремат біля нього, бо я живу з чотирма людьми в маленькій хаті. Мені тоді подарували квіти, і я хотіла, щоб вони були весь час біля мене і я на них дивилася. Тут ще аптечка, яка завжди біля мене, щоб в разі чого надати собі допомогу.
Де ти шукаєш натхнення й мотивацію? Що тебе тримає?
Мій досвід бойового медика, мої спогади — дуже важливі для мене, бо я все це робила заради піхотинців. Історії цих дядьків, дідів, які виявляли доброту до мене, перебуваючи в дуже складному фізичному стані, — це все для мене опора й натхнення. Я розумію, що здаватися немає як. Я зараз працюю з дронами і розумію: якщо ми не будемо вбивати росіян, то в піхотинця мало шансів вийти звідти живим. Я служу з великої любові до співвітчизників, які виконують складнішу роботу, ніж я.
Над історією працювали:
Фото і розповіді — Христина Осадча
Розмовляла та писала — Ірина Кравець
Редагувала — Ірина Кравець
Координувала — Марина Перцович
