Оксані Рубаняк зараз 23 роки. До війська дівчина пішла 19-річною — у лютому 2022-го приєдналася до добровольчого формування в Івано-Франківську, згодом — до лав ЗСУ, до 72-ї ОМБр. Зараз Оксана служить у 67-й ОМБр у батальйоні безпілотних систем командиркою другої роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
9 травня 2026-го. Дніпропетровщина. Ми їхали з побратимом машиною і бачимо — кози. Я народилася в рік Кози: в дитинстві мені казали, що я така ж непосидюча, як та коза. А я їх обожнюю. Побратим тоді не зрозумів, що відбувається. Я кажу: «Там кози. Я йду гладити кіз».
9 травня 2026-го. Дніпропетровщина. Ми їхали з побратимом машиною і бачимо — кози. Я народилася в рік Кози: в дитинстві мені казали, що я така ж непосидюча, як та коза. А я їх обожнюю. Побратим тоді не зрозумів, що відбувається. Я кажу: «Там кози. Я йду гладити кіз».
Гарні поля Дніпропетровщини, і побратим фотографує мене за кермом. Це ми їхали того ж дня, коли побачили кіз.
Гарні поля Дніпропетровщини, і побратим фотографує мене за кермом. Це ми їхали того ж дня, коли побачили кіз.
Робили з хлопцями відеоподяку за рушниці. Моя подруга — я її називаю хресною мамою нашого підрозділу — Наталя Гаріпова назбирала у своєму європейському турі кошти і придбала для роти чотири помпові рушниці. За допомогою цих рушниць ми збиваємо FPV-дрони: їх екіпажі беруть із собою, коли заїжджають або заходять на позиції.
Робили з хлопцями відеоподяку за рушниці. Моя подруга — я її називаю хресною мамою нашого підрозділу — Наталя Гаріпова назбирала у своєму європейському турі кошти і придбала для роти чотири помпові рушниці. За допомогою цих рушниць ми збиваємо FPV-дрони: їх екіпажі беруть із собою, коли заїжджають або заходять на позиції.
Це — моя собачка Зорі. Вона живе зі мною вже півтора року: була на Донеччині, біля стели, їздила на полігон, чула, як прилітають шахеди і як їх збивають над нашою хатою. Вона така скажена, неврівножена — як її хазяйка.
Я придбала її у 2025 році, в день поховання мого нареченого Максима. Ми планували дім, собачку, сімʼю…. Зорі походить від латинського слова Procyon — це назва роду тварин, до яких належать єноти, а мій наречений мав позивний Єнот. Він завжди називав мене зірочкою. У мене навіть є татуювання зірки — я зробила його на пам’ять про Максима.
Це — моя собачка Зорі. Вона живе зі мною вже півтора року: була на Донеччині, біля стели, їздила на полігон, чула, як прилітають шахеди і як їх збивають над нашою хатою. Вона така скажена, неврівножена — як її хазяйка.
Я придбала її у 2025 році, в день поховання мого нареченого Максима. Ми планували дім, собачку, сімʼю…. Зорі походить від латинського слова Procyon — це назва роду тварин, до яких належать єноти, а мій наречений мав позивний Єнот. Він завжди називав мене зірочкою. У мене навіть є татуювання зірки — я зробила його на пам’ять про Максима.
Фото з бліндажа, з позиції, де перебувають наші спотери — вони споряджають борти. Під час тієї ротації я заїхала разом із ними на позицію. На фото — наші речі: амуніція, куртки, а внизу — зброя.
Фото з бліндажа, з позиції, де перебувають наші спотери — вони споряджають борти. Під час тієї ротації я заїхала разом із ними на позицію. На фото — наші речі: амуніція, куртки, а внизу — зброя.
Хлопці збираються на позицію, вантажать «Вампіра». Це два мої побратими — Сімпсон і Яга.
Хлопці збираються на позицію, вантажать «Вампіра». Це два мої побратими — Сімпсон і Яга.
Я — командир роти бомберів. Пілоти завдяки віддаленому керуванню перебувають на відтяжці. На фото — бойова робота: штурман і пілот важкого бомбера «Вампір» уражають противника.
Я — командир роти бомберів. Пілоти завдяки віддаленому керуванню перебувають на відтяжці. На фото — бойова робота: штурман і пілот важкого бомбера «Вампір» уражають противника.
Чи є на війні любов і дружба?
І дружба є, і любов — як до людини, так і до справи. Ми якось зустрілися зі знайомою, я розповідала їй про підрозділ, бойову роботу, і вона каже: «Оксано, у тебе так горять очі, коли ти про роботу розповідаєш». А я справді її люблю. Мені подобається те, чим я зараз займаюся. Мені здається, що я на своєму місці, і я однозначно відчуваю любов до свого підрозділу.
Знайти кохання у війську теж можна. У мене так і сталося, але, на жаль, Максим (Єнот) Ємець загинув у лютому 2025 року.
Чи є на війні любов і дружба?
І дружба є, і любов — як до людини, так і до справи. Ми якось зустрілися зі знайомою, я розповідала їй про підрозділ, бойову роботу, і вона каже: «Оксано, у тебе так горять очі, коли ти про роботу розповідаєш». А я справді її люблю. Мені подобається те, чим я зараз займаюся. Мені здається, що я на своєму місці, і я однозначно відчуваю любов до свого підрозділу.
Знайти кохання у війську теж можна. У мене так і сталося, але, на жаль, Максим (Єнот) Ємець загинув у лютому 2025 року.
Стріляємо на полігоні. Це моя «арка», яку мені подарували побратими на день народження. Вона була в моєму вішлісті. А приціл подарував інший побратим. Люблю різну зброю. Та назавжди в серці — «Браунінг М2».
Стріляємо на полігоні. Це моя «арка», яку мені подарували побратими на день народження. Вона була в моєму вішлісті. А приціл подарував інший побратим. Люблю різну зброю. Та назавжди в серці — «Браунінг М2».
Це ми готувалися до виїзду. Біля мене був фотік, і я попросила, щоб мене сфотографували. Я тоді жартувала: «Мініатюра: Оксана в старості одягає бронежилет і кудись їде».
Це ми готувалися до виїзду. Біля мене був фотік, і я попросила, щоб мене сфотографували. Я тоді жартувала: «Мініатюра: Оксана в старості одягає бронежилет і кудись їде».
Що, на вашу думку, відрізняє ваше покоління від інших?
На наше покоління покладено дуже багато відповідальності за подальший хід подій. Від нас залежить, якою буде Україна і чи вона взагалі існуватиме. Залежить від того, чи ми захищаємо країну, боремося за її існування, працюємо для війська й у війську.
Що, на вашу думку, відрізняє ваше покоління від інших?
На наше покоління покладено дуже багато відповідальності за подальший хід подій. Від нас залежить, якою буде Україна і чи вона взагалі існуватиме. Залежить від того, чи ми захищаємо країну, боремося за її існування, працюємо для війська й у війську.
Це побратими — Купер і Сахарок, чистять зброю. Вони — екіпаж важких бомберів.
Це побратими — Купер і Сахарок, чистять зброю. Вони — екіпаж важких бомберів.
Це ящики від боєприпасів, які ми використовуємо на позиціях для знищення противника. Здебільшого ми працюємо по укриттях. Але також знищуємо техніку, мотоцикли та особовий склад. На фото — порожні ящики. Усе полетіло на противника.
Це ящики від боєприпасів, які ми використовуємо на позиціях для знищення противника. Здебільшого ми працюємо по укриттях. Але також знищуємо техніку, мотоцикли та особовий склад. На фото — порожні ящики. Усе полетіло на противника.
Хлопці отримують боєприпаси перед виїздом, а порожні ящики залишають. Коли екіпажі виїжджають на позиції, то закидують провізію для себе, боєприпаси й борти, якщо потрібно. Зараз ми борти здебільшого переправляємо небом і не беремо з собою в машину, бо вони займають багато місця. Були моменти, коли з логістикою було дуже складно, і ми набирали якомога більше БК і палива, адже іноді тиждень–два не могли заїхати й підвезти необхідне. Навіть НРК не доїжджали. Зараз на деякі позиції робимо доставку тільки за допомогою НРК або важких бомберів, а заходимо пішки.
Хлопці отримують боєприпаси перед виїздом, а порожні ящики залишають. Коли екіпажі виїжджають на позиції, то закидують провізію для себе, боєприпаси й борти, якщо потрібно. Зараз ми борти здебільшого переправляємо небом і не беремо з собою в машину, бо вони займають багато місця. Були моменти, коли з логістикою було дуже складно, і ми набирали якомога більше БК і палива, адже іноді тиждень–два не могли заїхати й підвезти необхідне. Навіть НРК не доїжджали. Зараз на деякі позиції робимо доставку тільки за допомогою НРК або важких бомберів, а заходимо пішки.
Як ви справляєтеся з жахливим і красивим у вашому житті?
У будь-яких складних ситуаціях допомагає військовий підхід. Коли в тебе виникає критична ситуація, ти просто розкладаєш її на пункти. І тоді паніка зникає: ти знаєш, що в тебе є покрокова інструкція, яку ти склала. Звісно, це лише так звучить — на місці все може бути інакше.
Наприклад, був Великдень, четверта ранку, приліт FPV у машину — немає зв’язку з екіпажем. Я не розумію, машина горить чи ні, живі вони чи ні, хлопці не виходять на зв’язок. Я шукаю суміжників, зв’язуюся з ними — кажуть, що хлопці вже в них. Далі я думаю: машина згоріла — так; потрібна евакуація людей — ні, поранення є — ні; чи можуть хлопці продовжувати роботу — можуть. Ти ставиш собі запитання і відповідаєш на них. Головне — робити це швидко і з холодним розумом. Без зайвих емоцій.
На початку завдання було іншим: їх мали завезти на точку машиною, потім вони мали розосередитися й провести рекогностування. Але все змінилося під час руху. І так у війську буває часто. Тому треба швидко ухвалювати рішення й брати на себе відповідальність.
Це моя кімната. Коли я купила полицю, то казала, що це вже ознака того, що я осіла й більше не думаю про цивільне життя. Ця шафа зі мною подорожує з 2024-го, ЗСУшне ліжко, яке зʼявилося не так давно, мій спальник, книжки — багато книжок. Зараз я здебільшого читаю про військову справу: на поличці є книжка Лоуренса Фрідмана «Командування. Політики військових операцій від Кореї до України» про визначні битви та причини поразок. Командирові будь-якої ланки дуже корисно її прочитати.
Це моя кімната. Коли я купила полицю, то казала, що це вже ознака того, що я осіла й більше не думаю про цивільне життя. Ця шафа зі мною подорожує з 2024-го, ЗСУшне ліжко, яке зʼявилося не так давно, мій спальник, книжки — багато книжок. Зараз я здебільшого читаю про військову справу: на поличці є книжка Лоуренса Фрідмана «Командування. Політики військових операцій від Кореї до України» про визначні битви та причини поразок. Командирові будь-якої ланки дуже корисно її прочитати.
Тут — ліжко, спальник, курточки, амуніція і лампа, яку подарувала подруга. А ще є матрац, який подорожує зі мною вже приблизно три роки, відколи я стала командиром взводу. Тоді в мене з’явилися якісь стабільні речі. Коли я була солдатом у піхоті, то мала спальник і баул. А коли стала командиром взводу, стало більше наближеності до цивілізації: у мене з’явилися тканинна шафа, матрац. Розкіш, я вважаю.
Тут — ліжко, спальник, курточки, амуніція і лампа, яку подарувала подруга. А ще є матрац, який подорожує зі мною вже приблизно три роки, відколи я стала командиром взводу. Тоді в мене з’явилися якісь стабільні речі. Коли я була солдатом у піхоті, то мала спальник і баул. А коли стала командиром взводу, стало більше наближеності до цивілізації: у мене з’явилися тканинна шафа, матрац. Розкіш, я вважаю.
Що ви розповідатимете своїм онукам у старості?
Розповідатиму про людей, яких мені довелося тут зустріти. Насамперед про хороших, бо у війську їх справді багато. Розповідатиму про населені пункти, де довелося виконувати завдання. Надіюся, до того часу вони будуть звільнені. Якщо онукам ніколи не вдасться побачити їх на власні очі, то в них буде бабуся, яка розповідатиме їм про це.
Над історією працювали:
Фото і розповіді — Оксана Рубаняк
Розмовляла та писала — Ірина Кравець
Коректура — Ірина Климко
Координувала — Марина Перцович
