Тарас закінчив Львівський університет фізичної культури: вступив на факультет фізкультури та спорту, а потім перейшов на реабілітацію. Після університету працював масажистом, а за рік до повномасштабного вторгнення вже мав свій кабінет. До 2023 року Тарас займався волонтерством, допомагав з логістикою. Разом із директоркою фонду «1991» Настею Сохацькою їздив на схід, ганяв машини для хлопців.
У 2023 році Тараса мобілізували. Потрапив до 150-ї бригади, служив у артилерійському дивізіоні. Потім бригаду розформували, і їхній підрозділ прикомандирували до 40-ї бригади берегової охорони. Зараз Тарас служить у ББС «Нахтіґаль» 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт».
Я навмисно залишив на плівці декілька кадрів, щоб удома зробити фото з сімʼєю. Для мене це дуже важлива подія: мама й сестра приїхали до України. Вони з кінця 2022-го живуть за кордоном, тому це рідкість, коли вся сімʼя зібралася разом. Тут є бабця з дідом — батьки мого тата — і дідусь, батько моєї мами. Ліворуч — мій молодший брат. Праворуч — мама з татом. А сестра стоїть посередині.
Я навмисно залишив на плівці декілька кадрів, щоб удома зробити фото з сімʼєю. Для мене це дуже важлива подія: мама й сестра приїхали до України. Вони з кінця 2022-го живуть за кордоном, тому це рідкість, коли вся сімʼя зібралася разом. Тут є бабця з дідом — батьки мого тата — і дідусь, батько моєї мами. Ліворуч — мій молодший брат. Праворуч — мама з татом. А сестра стоїть посередині.
Це стенд фонду «1991» на фестивалі Street Food So Good. Хотів сфотографуватися з командою на згадку. Мабуть, це був перший день, коли я приїхав, і я одразу пішов на фестиваль. Праворуч — мій брат, а ліворуч — колега.
Це стенд фонду «1991» на фестивалі Street Food So Good. Хотів сфотографуватися з командою на згадку. Мабуть, це був перший день, коли я приїхав, і я одразу пішов на фестиваль. Праворуч — мій брат, а ліворуч — колега.
Це фото я зробив уранці перед фестивалем. Це випускний сестри. Я тоді тільки з поїзда, ще непострижений. Це наша школа: ми там усі по черзі вчилися, усі знали династію Ковалів. У якому році я закінчив школу, не памʼятаю. З війною багато чого стерлося з памʼяті. Після девʼятого класу я пішов у коледж, а потім одразу — на другий курс університету.
Це фото я зробив уранці перед фестивалем. Це випускний сестри. Я тоді тільки з поїзда, ще непострижений. Це наша школа: ми там усі по черзі вчилися, усі знали династію Ковалів. У якому році я закінчив школу, не памʼятаю. З війною багато чого стерлося з памʼяті. Після девʼятого класу я пішов у коледж, а потім одразу — на другий курс університету.
Це я на позиції. У вільний час намагаюся читати. Читаю все підряд, але вибираю книжки до 400 сторінок. До минулого року я взагалі цього не робив — хіба що у шкільні часи. Я зазвичай проводжу на позиції близько місяця і почав змушувати себе читати, а не тільки втикати в телефон. У червні першою прочитав книжку Залужного. На фото читаю «Спитайте Мієчку». Загалом найбільше читаю детективи, зараз — «Тінь над Карпатами» Яни Леон. Найбільше поки сподобався «Білий попіл» Ілларіона Павлюка. Якщо мене книжка розганяє, то я можу швидко її прочитати.
Це я на позиції. У вільний час намагаюся читати. Читаю все підряд, але вибираю книжки до 400 сторінок. До минулого року я взагалі цього не робив — хіба що у шкільні часи. Я зазвичай проводжу на позиції близько місяця і почав змушувати себе читати, а не тільки втикати в телефон. У червні першою прочитав книжку Залужного. На фото читаю «Спитайте Мієчку». Загалом найбільше читаю детективи, зараз — «Тінь над Карпатами» Яни Леон. Найбільше поки сподобався «Білий попіл» Ілларіона Павлюка. Якщо мене книжка розганяє, то я можу швидко її прочитати.
Це будинок, у який вʼїбав КАБ. Насправді в мене фоток з війни взагалі немає. Фотіком я трохи напрягаю людей поряд. Тут вирішив сфоткати реалії війни — те, що русаки роблять з нашими містами.
Це будинок, у який вʼїбав КАБ. Насправді в мене фоток з війни взагалі немає. Фотіком я трохи напрягаю людей поряд. Тут вирішив сфоткати реалії війни — те, що русаки роблять з нашими містами.
Ще один робочий день. Займаюся прошивкою літачків. Спочатку в нас було чотири дні класного навчання, а далі найбільше досвіду отримуєш уже щодня на практиці.
Також спілкуєшся з іншими, хто працює з такими самими засобами. Є такий кєнт, якому я пишу питання о 5-й ранку, а він одразу відписує.
Ще один робочий день. Займаюся прошивкою літачків. Спочатку в нас було чотири дні класного навчання, а далі найбільше досвіду отримуєш уже щодня на практиці.
Також спілкуєшся з іншими, хто працює з такими самими засобами. Є такий кєнт, якому я пишу питання о 5-й ранку, а він одразу відписує.
Це Шелбі — він пілот. Ми постійно працюємо разом. Йому 22 роки.
Це Шелбі — він пілот. Ми постійно працюємо разом. Йому 22 роки.
Це Шелбі й дядя Коля.
Це Шелбі й дядя Коля.
Тут ми працюємо. Шелбі — на робочому місці.
Тут ми працюємо. Шелбі — на робочому місці.
Це ми з Реназом заїжджаємо на позицію. Зазвичай ми проводимо на одній позиції близько місяця, але на першій я пробув 52 дні.
Це ми з Реназом заїжджаємо на позицію. Зазвичай ми проводимо на одній позиції близько місяця, але на першій я пробув 52 дні.
Це Шелбі. Він фотографував нас, а ми — його. Це той самий заїзд на позицію. Їдемо в бусі, який передав фонд.
Це Шелбі. Він фотографував нас, а ми — його. Це той самий заїзд на позицію. Їдемо в бусі, який передав фонд.
Реалії доріг Донбасу.
Реалії доріг Донбасу.
Це я з колєгою. З ним повʼязана смішна історія. Коли я тільки приїхав і сказав, хто я і звідки, мені ротний каже: «Я знаю, з ким тобі треба познайомитися, ви точно поколегуєте». Так я познайомився з Котом. Його офіційний позивний — Грут, але всі звуть його Котом. Він теж зі Львова, був у морській піхоті, а потім перейшов до «Любарта». Він — красавчик.
Це я з колєгою. З ним повʼязана смішна історія. Коли я тільки приїхав і сказав, хто я і звідки, мені ротний каже: «Я знаю, з ким тобі треба познайомитися, ви точно поколегуєте». Так я познайомився з Котом. Його офіційний позивний — Грут, але всі звуть його Котом. Він теж зі Львова, був у морській піхоті, а потім перейшов до «Любарта». Він — красавчик.
Це мене сфотографував дядя Коля. Щойно забрав з пошти камеру й наліпки і вирішив це зафільмувати. Це перший кадр на цій плівці.
Це мене сфотографував дядя Коля. Щойно забрав з пошти камеру й наліпки і вирішив це зафільмувати. Це перший кадр на цій плівці.
Це дядя Коля і Реназ. Ми щойно виїхали з позиції, і я кажу: «Пацани, давайте я вас сфотографую».
Це дядя Коля і Реназ. Ми щойно виїхали з позиції, і я кажу: «Пацани, давайте я вас сфотографую».
Це мій течик. Для мене це дуже символічна машина: у мого тата була така сама, лише іншого кольору. Це перша машина, якою я навчився добре кермувати. Я її дуже люблю, хоча вона добряче псує мені нерви.
Це мій течик. Для мене це дуже символічна машина: у мого тата була така сама, лише іншого кольору. Це перша машина, якою я навчився добре кермувати. Я її дуже люблю, хоча вона добряче псує мені нерви.
Ми хотіли з дядею Колею їсти — саме шаурми. Єдина, яка була поряд, — ось ця. Вона була дуже смачною, і я кажу йому: «Давай зроблю знимку на памʼять».
Ми хотіли з дядею Колею їсти — саме шаурми. Єдина, яка була поряд, — ось ця. Вона була дуже смачною, і я кажу йому: «Давай зроблю знимку на памʼять».
Над історією працювали:
Фото і розповіді — Тарас Коваль
Розмовляла та писала — Оля Шахник
Редагувала — Ірина Кравець
Координувала — Марина Перцович
