До війська Богдан ріс, жив і розвивався в Яремчі. З дитинства відвідував спортивні секції, туризм, альпінізм та інше. З перервами на навчання в Києві продовжував удома працювати у сфері туризму.
Найбільший проєкт, яким він пишається, — це полонина «Явірник». Це господарство в горах, де гості могли прийти й пожити в дерев’яних хатинках кілька днів, зануритися в побут пастухів, щоб відключитися від міста.
Коли Богдану мало виповнитись 25 років — він почав шукати підрозділ, бо відчував, що не може далі розважатися. Хлопець знайшов його доволі швидко. У «Буревії» вже служили два його брати — Олекса і Максиміліан. Пішов до своїх і так потрапив у роту аеророзвідки, спеціального призначення, де згодом утворився батальйон безпілотних систем «Кондор».
Після першої ротації та роботи з розвідувальними дронами Богдан перевівся до роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Нещодавно я говорив із товаришем, і мені сподобалась його філософія. Він каже: «Мені подобається сидіти на позиції і уявляти, що от є я, а за 20 кілометрів є такий самий я, тільки він – русня. І ми змагаємось. Допоки я виграю це змагання, то я кращий. Я хочу його переграти».
У мене така сама думка: з іншого боку теж сидять такі ж Чері й Ред. Вони хочуть того ж самого: убити нас. Різниця в тому, що ми — на боці добра. Думка про те, що там — такі ж завзяті тіпи, але з іншою ідеєю, а не ефемерне зло, додає наснаги. Поки ти живий, ти виграєш у цьому змаганні.
Осінь 2025-го. Це Купʼянська кампанія. Ми пробули в Купʼянську всього півтора року бригадою. Це лівий берег Осколу, там було дуже «весело». Не дуже приємно застрягнути в полі, у болоті, серед білого дня, але хлопці посміхаються, хоча насправді всі трохи нервували. На фото ми вже витягуємо нашого старого корча. Його вже тричі хотіли списати, але він дуже живучий.
Це мій екіпаж. Ліворуч — Макс, наш авіаційний технік. Праворуч — Діма, позивний Ред. Він — мій постійний напарник. Усі два роки, що я у війську, ми з Дімою разом. Ми не були знайомі до цього, але познайомилися в нашому першому підрозділі. Почали працювати в екіпажі, разом перевелися в іншу роту ударних дронів. І разом живемо навіть зараз: через стіну, в одній кімнаті, ліжками валєтіком.
Це мій екіпаж. Ліворуч — Макс, наш авіаційний технік. Праворуч — Діма, позивний Ред. Він — мій постійний напарник. Усі два роки, що я у війську, ми з Дімою разом. Ми не були знайомі до цього, але познайомилися в нашому першому підрозділі. Почали працювати в екіпажі, разом перевелися в іншу роту ударних дронів. І разом живемо навіть зараз: через стіну, в одній кімнаті, ліжками валєтіком.
Околиці Куп’янська, грудень 2025 року, світанок. Ми йшли забирати дрон «Вампір», який впав у річку після збиття ворожим перехоплювачем. Нас супроводжував песик Сіряк. Він до нас прийшов у глибокий сіряк, тому ми його так і назвали. Сіряк був дуже класним собакою: він пережив прильоти двох КАБів, але третього, на жаль, не пережив. Тому на згадку про нього я зберігаю це фото.
Околиці Куп’янська, грудень 2025 року, світанок. Ми йшли забирати дрон «Вампір», який впав у річку після збиття ворожим перехоплювачем. Нас супроводжував песик Сіряк. Він до нас прийшов у глибокий сіряк, тому ми його так і назвали. Сіряк був дуже класним собакою: він пережив прильоти двох КАБів, але третього, на жаль, не пережив. Тому на згадку про нього я зберігаю це фото.
Коли, на твою думку, почалася твоя молодість, доки вона триватиме?
Хтось мені сказав, що молодість — це коли ти ще не знаєш, що саме можеш зробити, але дуже впевнений, що можеш усе. Всі, кого я знаю, — це романтичні юнаки та юнки, бо свято вірять, що їм усе під силу. І що найдивовижніше — доводять це діями. Допоки я щиро цьому дивуюсь і закохуюсь у це, доти я не старію. Усім бажаю того самого.
Коли, на твою думку, почалася твоя молодість, доки вона триватиме?
Хтось мені сказав, що молодість — це коли ти ще не знаєш, що саме можеш зробити, але дуже впевнений, що можеш усе. Всі, кого я знаю, — це романтичні юнаки та юнки, бо свято вірять, що їм усе під силу. І що найдивовижніше — доводять це діями. Допоки я щиро цьому дивуюсь і закохуюсь у це, доти я не старію. Усім бажаю того самого.
Це — одна з наших позицій на околицях Куп’янська. На фото — те, що залишилось від сараю, наслідки прильотів двох КАБів. Видно як знесло дах, а від воріт, що позаду, залишився лише каркас. Було дуже гучно.
Це — одна з наших позицій на околицях Куп’янська. На фото — те, що залишилось від сараю, наслідки прильотів двох КАБів. Видно як знесло дах, а від воріт, що позаду, залишився лише каркас. Було дуже гучно.
Ось я біля входу до «Картелю», точніше — те, що від нього залишилось. Ліворуч видно гілля ялинки, яке ми з Редом принесли на позицію на Новий рік.
Ось я біля входу до «Картелю», точніше — те, що від нього залишилось. Ліворуч видно гілля ялинки, яке ми з Редом принесли на позицію на Новий рік.
Це дуже веселе фото. Підлоги немає, але є можливість поплавати. Як-то кажуть, підлога — це лава, а тут у нас підлога — це вода. Це було в лютому. Зранку я прокинувся першим і почав будити пацанів. Ми намагались вичерпувати воду відрами, але це було безсенсово. Ми собі понамотували галоші з целофану і скотчу, пробували ходити, але вода була крижана, аж почало ломити кістки. Ми ще в таких умовах — сидячи на екофлошці, там праворуч пульт, екран — вилітали. Ще й якесь російське укриття знищили. За кілька годин нам привезли насос, він потім ще двічі знадобився. Утретє вже не допоміг, бо води стало надто багато. Тоді пішов дощ, ще й потепліло, сніг почав танути, і нас затопило. Позиції не стало впродовж двох годин.
Це дуже веселе фото. Підлоги немає, але є можливість поплавати. Як-то кажуть, підлога — це лава, а тут у нас підлога — це вода. Це було в лютому. Зранку я прокинувся першим і почав будити пацанів. Ми намагались вичерпувати воду відрами, але це було безсенсово. Ми собі понамотували галоші з целофану і скотчу, пробували ходити, але вода була крижана, аж почало ломити кістки. Ми ще в таких умовах — сидячи на екофлошці, там праворуч пульт, екран — вилітали. Ще й якесь російське укриття знищили. За кілька годин нам привезли насос, він потім ще двічі знадобився. Утретє вже не допоміг, бо води стало надто багато. Тоді пішов дощ, ще й потепліло, сніг почав танути, і нас затопило. Позиції не стало впродовж двох годин.
Тут Діма в машині під час нашої евакуації. Це була наша крайня позиція на околицях Куп’янська, за пів години після того, як ми туди заїхали, до нас прилетіло три FPV. На наступний ранок був отакий густий туман, дуже пощастило з погодою. Ми заїхали на машині, все погрузили і спокійно виїхали. Я зробив це фото за дві хвилини після того, як дізнався, що на сусідній позиції загинув хлопець. Я його не знав, відчуття були дуже сильні, бо смерть була дурною — підійшов до FPV, який не розірвався.
Тут Діма в машині під час нашої евакуації. Це була наша крайня позиція на околицях Куп’янська, за пів години після того, як ми туди заїхали, до нас прилетіло три FPV. На наступний ранок був отакий густий туман, дуже пощастило з погодою. Ми заїхали на машині, все погрузили і спокійно виїхали. Я зробив це фото за дві хвилини після того, як дізнався, що на сусідній позиції загинув хлопець. Я його не знав, відчуття були дуже сильні, бо смерть була дурною — підійшов до FPV, який не розірвався.
Тоді нас приїхав забирати командир роти. Було так слизько, що одна з машин з бронею злетіла в корчі, де й залишила морду. Ми на пам’ять таку фоточку зробили.
Тоді нас приїхав забирати командир роти. Було так слизько, що одна з машин з бронею злетіла в корчі, де й залишила морду. Ми на пам’ять таку фоточку зробили.
Хотів зафіксувати Малого, бо знав, що він буде списуватися зі служби. Ми з ним дуже добре потоваришували. Він — з Тернопільщини. У нього там свої поля, комбайн. Чувак має все, що треба. Завидний жених. Зробив йому це фото, надрукував і подарував на згадку.
Хотів зафіксувати Малого, бо знав, що він буде списуватися зі служби. Ми з ним дуже добре потоваришували. Він — з Тернопільщини. У нього там свої поля, комбайн. Чувак має все, що треба. Завидний жених. Зробив йому це фото, надрукував і подарував на згадку.
Лютий 2025-го. Одне з моїх перших фото на плівку. Я тоді тільки купив фотік. Ми виїхали в поле щось тестувати. Я ще навіть на бойових не був. Машина на фото — «Рошелька», броня на базі Ford 550, вона взагалі не мала гальм. Фактично вони там були, але її зупинити нереально. Я попросився за кермо, трохи проїхав: вона пре як танк, загальмувати неможливо. Це я тоді ще на танку не їздив.
Лютий 2025-го. Одне з моїх перших фото на плівку. Я тоді тільки купив фотік. Ми виїхали в поле щось тестувати. Я ще навіть на бойових не був. Машина на фото — «Рошелька», броня на базі Ford 550, вона взагалі не мала гальм. Фактично вони там були, але її зупинити нереально. Я попросився за кермо, трохи проїхав: вона пре як танк, загальмувати неможливо. Це я тоді ще на танку не їздив.
Це — Білий, мій перший напарник на мавіках. Ми тоді тренували нашу піхоту робити виходи: показували їм, як вони виглядають збоку, і кошмарили їх скидами. Це була наша з Білим перша задача: ми ще були новачками, зеленими, й нічого не знали.
Це — Білий, мій перший напарник на мавіках. Ми тоді тренували нашу піхоту робити виходи: показували їм, як вони виглядають збоку, і кошмарили їх скидами. Це була наша з Білим перша задача: ми ще були новачками, зеленими, й нічого не знали.
Це — Рейнджер і Найда. Він був діловодом у підрозділі розвідки. Найда — це собака, яку знайшли на вулиці. Вона прибилася до хлопців з екіпажу і приходила до нас на КСП, щоб поїсти.
Це — Рейнджер і Найда. Він був діловодом у підрозділі розвідки. Найда — це собака, яку знайшли на вулиці. Вона прибилася до хлопців з екіпажу і приходила до нас на КСП, щоб поїсти.
Весна 2025-го. Це — Валік. У нього теж позивний Малий. На фото він показує наслідки прильоту мавіка в руку. Тому в нього перемотані три пальці. Це була одна з найближчих наших позицій до ЛБЗ. Ми тоді ще працювали на скидах.
Весна 2025-го. Це — Валік. У нього теж позивний Малий. На фото він показує наслідки прильоту мавіка в руку. Тому в нього перемотані три пальці. Це була одна з найближчих наших позицій до ЛБЗ. Ми тоді ще працювали на скидах.
Це — Діма. Біля нього — усе майно з позиції. Нам тоді вночі подзвонили і сказали, що нас спалили, тому треба зніматися. Ми за півтори-дві години зібрали всі речі: екофло, дрони, кабелі до антен, генератор. Це був наш перший такий великий квест із Дімою. Ми тоді тільки місяць були на бойових.
Це — Діма. Біля нього — усе майно з позиції. Нам тоді вночі подзвонили і сказали, що нас спалили, тому треба зніматися. Ми за півтори-дві години зібрали всі речі: екофло, дрони, кабелі до антен, генератор. Це був наш перший такий великий квест із Дімою. Ми тоді тільки місяць були на бойових.
Це — Албама, дуже епатажний чувак. Він — інструктор, показує, як працювати зі скидами на мавіку. Це заняття було десь під Чугуєвом: ми там відпрацьовували скиди з новобранцями, і Алабама показував нам, як працювати з БК.
Пам’ятаю, як у мене загорілися очі, бо я люблю вибухівку і дуже її поважаю. Не треба легковажно ставитися до неї, не треба й боятися — треба спокійно, з холодним розумом підходити до роботи з нею. Якщо з чимось ще не працював, не соромся сказати: «Я не знаю, чуваки, поясніть». Алабама з тих людей, які розкажуть тобі десять разів, спокійно розжують, поки ти не скажеш: «Плюс, я зрозумів». І це один із таких моментів, коли він вкотре розказує одне й те саме. Будь-кому це б набридло, але не йому. Він любить учити людей, і я хотів зробити йому фото на пам’ять.
Це — Албама, дуже епатажний чувак. Він — інструктор, показує, як працювати зі скидами на мавіку. Це заняття було десь під Чугуєвом: ми там відпрацьовували скиди з новобранцями, і Алабама показував нам, як працювати з БК.
Пам’ятаю, як у мене загорілися очі, бо я люблю вибухівку і дуже її поважаю. Не треба легковажно ставитися до неї, не треба й боятися — треба спокійно, з холодним розумом підходити до роботи з нею. Якщо з чимось ще не працював, не соромся сказати: «Я не знаю, чуваки, поясніть». Алабама з тих людей, які розкажуть тобі десять разів, спокійно розжують, поки ти не скажеш: «Плюс, я зрозумів». І це один із таких моментів, коли він вкотре розказує одне й те саме. Будь-кому це б набридло, але не йому. Він любить учити людей, і я хотів зробити йому фото на пам’ять.
Це — Діма з мамою. Вони зробили йому сюрприз: приїхали до нього на один день у Балаклію, де ми тоді жили. Вони не бачилися пів року. Це був дуже милий момент. Я тоді вперше побачив Діму в такому сімейному колі, де він не рекс, а син своєї мами. Було приємно, що він не соромиться цього і що мене запросили до цього кола, побути разом із ними. Я люблю їхню сім’ю.
Це — Діма з мамою. Вони зробили йому сюрприз: приїхали до нього на один день у Балаклію, де ми тоді жили. Вони не бачилися пів року. Це був дуже милий момент. Я тоді вперше побачив Діму в такому сімейному колі, де він не рекс, а син своєї мами. Було приємно, що він не соромиться цього і що мене запросили до цього кола, побути разом із ними. Я люблю їхню сім’ю.
Це мій перший взводний — Карна, дуже класний молодий хлопець. Він родом десь із-під російського кордону на Харківщині. Його дім зруйнували. Після строкової служби він підписав контракт і залишився в «Буревії». Зараз списався, хоче трохи відпочити, бо він теж доволі юний. Йому 23 чи 24 роки. Карна багато чого мене навчив, він — мій перший командир, хоча формально так не було, і він забороняв так казати. Саме він показав мені, як працюють бойові.
Коли я вперше потрапив на цю позицію, над нами пролетів важкий дрон суміжників — я застрибнув у бліндаж і впав на землю. Карна спокійно запитав: «Що, страшно? Ти вперше?». Я відповів, що так. Тоді він сказав, що доведеться звикати. Я впевнений, його ніхто цьому не вчив, але він завжди після виїздів питав, що сподобалося, що було незрозуміло, що було страшно. Від цього було дуже приємно, бо я не думав, що таке питатимуть.
Це мій перший взводний — Карна, дуже класний молодий хлопець. Він родом десь із-під російського кордону на Харківщині. Його дім зруйнували. Після строкової служби він підписав контракт і залишився в «Буревії». Зараз списався, хоче трохи відпочити, бо він теж доволі юний. Йому 23 чи 24 роки. Карна багато чого мене навчив, він — мій перший командир, хоча формально так не було, і він забороняв так казати. Саме він показав мені, як працюють бойові.
Коли я вперше потрапив на цю позицію, над нами пролетів важкий дрон суміжників — я застрибнув у бліндаж і впав на землю. Карна спокійно запитав: «Що, страшно? Ти вперше?». Я відповів, що так. Тоді він сказав, що доведеться звикати. Я впевнений, його ніхто цьому не вчив, але він завжди після виїздів питав, що сподобалося, що було незрозуміло, що було страшно. Від цього було дуже приємно, бо я не думав, що таке питатимуть.
Я виставляв антену на новій позиції. Карна сказав, що так виглядає посвята в аеророзвідку, і сфотографував мене. Цікаво, що в моїх братів є такі ж фото. Тож це, виходить, ще й родинна традиція.
Я виставляв антену на новій позиції. Карна сказав, що так виглядає посвята в аеророзвідку, і сфотографував мене. Цікаво, що в моїх братів є такі ж фото. Тож це, виходить, ще й родинна традиція.
Лютий 2025-го. У своїй голові я назвав це фото «На межі». Це — зуби дракона, інженерно-загороджувальні лінії оборони. За 1,5 кілометри, у кінці цього поля, передова позиція підарів. Було прикольно виходити туди іноді й дивитися на схід. Зараз я розумію, наскільки змінилась війна з розширенням кілзони. Зараз уже так не погуляєш, як два роки тому.
Лютий 2025-го. У своїй голові я назвав це фото «На межі». Це — зуби дракона, інженерно-загороджувальні лінії оборони. За 1,5 кілометри, у кінці цього поля, передова позиція підарів. Було прикольно виходити туди іноді й дивитися на схід. Зараз я розумію, наскільки змінилась війна з розширенням кілзони. Зараз уже так не погуляєш, як два роки тому.
Не дуже вдалий кадр, але з часом він почав мені подобатись усе більше. Бо тут на обличчі написано: «Що я тут роблю?». Ранок був гарний, морозний. Пам’ятаю, береш цю мачту, а вона примерзає до рук. Було дуже холодно: якісь рекордні температури — 30 чи 35 градусів морозу.
Не дуже вдалий кадр, але з часом він почав мені подобатись усе більше. Бо тут на обличчі написано: «Що я тут роблю?». Ранок був гарний, морозний. Пам’ятаю, береш цю мачту, а вона примерзає до рук. Було дуже холодно: якісь рекордні температури — 30 чи 35 градусів морозу.
Жовтень 2025-го. Це наші перші польоти після навчань на «Вампірах». Я тоді був штурманом-фотографом, а Ред — основним пілотом.
Жовтень 2025-го. Це наші перші польоти після навчань на «Вампірах». Я тоді був штурманом-фотографом, а Ред — основним пілотом.
Фоткатись до виїзду вважається поганою звичкою. Тому всі фото робились тільки після роботи. Але в цей день мій перший командир на великих птахах наказав зробити фото. Він — у центрі, його позивний — Сулейман. Екіпаж називався «Кара з Небес» — гарна назва, мені подобалась. Я б сказав, що він дуже лояльний, але в нього є свої правила та жорсткі принципи. Мають бути рамки, але вони трохи коригуються, бо він бачив, що ми новачки, і багато ще підказував. Він один із перших операторів хеві-шотів в Україні. Сулейман класний, більше б таких типів в армії.
Фоткатись до виїзду вважається поганою звичкою. Тому всі фото робились тільки після роботи. Але в цей день мій перший командир на великих птахах наказав зробити фото. Він — у центрі, його позивний — Сулейман. Екіпаж називався «Кара з Небес» — гарна назва, мені подобалась. Я б сказав, що він дуже лояльний, але в нього є свої правила та жорсткі принципи. Мають бути рамки, але вони трохи коригуються, бо він бачив, що ми новачки, і багато ще підказував. Він один із перших операторів хеві-шотів в Україні. Сулейман класний, більше б таких типів в армії.
Це — Ред і я. У мене права рука і обидві ноги майже по коліно в болоті. Ми підвозили бойовий комплект і гуманітарку до НРК. НРК уже віз це на позиції пілотів, а пілоти передавали піхоті. Тобто цей ланцюжок мав три етапи, і ми були першим.
Було дуже смішно, бо повз нас проїжджали чуваки, пливли як кораблі, махали — але ніхто не хотів нам допомагати. Зрештою ми додзвонилися до своїх, і приїхав ЗІЛ: зачепив нас і просто витягнув, як пушинку. Сказали, що ми не перші, хто тут засадився, але перші, хто на такій машині.
Це — Ред і я. У мене права рука і обидві ноги майже по коліно в болоті. Ми підвозили бойовий комплект і гуманітарку до НРК. НРК уже віз це на позиції пілотів, а пілоти передавали піхоті. Тобто цей ланцюжок мав три етапи, і ми були першим.
Було дуже смішно, бо повз нас проїжджали чуваки, пливли як кораблі, махали — але ніхто не хотів нам допомагати. Зрештою ми додзвонилися до своїх, і приїхав ЗІЛ: зачепив нас і просто витягнув, як пушинку. Сказали, що ми не перші, хто тут засадився, але перші, хто на такій машині.
Далі фото з моєї поточної роботи на відтяжці. Ми працюємо зараз щоночі, фактично без вихідних, але я перебуваю в місті, де багато цивільних, граються діти. Я ходжу собі в зальчик, і ніхто навіть не скаже, що ми робимо.
З одного боку, це добра зміна, бо є можливість подумати про здоровʼя, сон став кращим, але з іншого боку — трохи незручно перед хлопцями, які не мають такої можливості. Треба час від часу виїжджати в поле, щоб провітритись.
Зараз тримає рух і щоденна стала рутина. Так, і вона може бути конструктивною, коли плануєш її сам. Коли умови служби дозволяють виходити на пробіжки й тягати залізо в залі, я цим користуюсь, поки можу.
Зараз тримає рух і щоденна стала рутина. Так, і вона може бути конструктивною, коли плануєш її сам. Коли умови служби дозволяють виходити на пробіжки й тягати залізо в залі, я цим користуюсь, поки можу.
Хлопці, які на фото, стали моїми друзями тут. Ми з ними найбільше працювали, тому я хотів їм зробити фото на згадку про цю ротацію.
Хлопці, які на фото, стали моїми друзями тут. Ми з ними найбільше працювали, тому я хотів їм зробити фото на згадку про цю ротацію.
Оце Техас, ми з ним теж фактично в один час прийшли. Його екіпаж на Куп’янському напрямку уразив FPV. Він після поранення сказав, що не хоче більше йти на боячку, і перейшов у діловоди. Дуже затребувана штука, мало хто хоче, а він пішов.
Оце Техас, ми з ним теж фактично в один час прийшли. Його екіпаж на Куп’янському напрямку уразив FPV. Він після поранення сказав, що не хоче більше йти на боячку, і перейшов у діловоди. Дуже затребувана штука, мало хто хоче, а він пішов.
Це ми йшли, а повз їхав якийсь чувачок на мотоциклі з коляскою, і з ним була дівчина на тлі заходу сонця. Поля Добропілля.
Це ми йшли, а повз їхав якийсь чувачок на мотоциклі з коляскою, і з ним була дівчина на тлі заходу сонця. Поля Добропілля.
Забів — найкращий пілот хевішотів. Він дуже багато пройшов. Його шлях почався ще з Серебрянського лісу.
На наступному фото його напарник — Джері. Вони були в першому екіпажі нашого підрозділу, який заїхав на Добропілля. Вони дуже серйозно відчули на собі перезмінку.
Ми заходили після ДШВ, і там було ще не зачищено. Чувакам з аеророзвідки — з підрозділів, які мають стояти на другій лінії оборони, — доводилось фактично виконувати функції передових.
Забів — найкращий пілот хевішотів. Він дуже багато пройшов. Його шлях почався ще з Серебрянського лісу.
На наступному фото його напарник — Джері. Вони були в першому екіпажі нашого підрозділу, який заїхав на Добропілля. Вони дуже серйозно відчули на собі перезмінку.
Ми заходили після ДШВ, і там було ще не зачищено. Чувакам з аеророзвідки — з підрозділів, які мають стояти на другій лінії оборони, — доводилось фактично виконувати функції передових.
Де ти шукаєш натхнення, мотивацію, бажання, жагу? Що тебе тримає?
Мотивує стійка жага до помсти. Її можна і треба переформатовувати в собі на конструктивне джерело енергії. Це важливо на дистанції.
Надихає, коли люди пишуть, що хочуть підтримати підрозділ, часто це дуже неочікувані люди. Це якось додає віри й почуття спільності.
Де ти шукаєш натхнення, мотивацію, бажання, жагу? Що тебе тримає?
Мотивує стійка жага до помсти. Її можна і треба переформатовувати в собі на конструктивне джерело енергії. Це важливо на дистанції.
Надихає, коли люди пишуть, що хочуть підтримати підрозділ, часто це дуже неочікувані люди. Це якось додає віри й почуття спільності.
Що відрізняє твоє покоління від інших? Або чим ви такі самі, як попередники та наступники?
Я не з тих, хто звик звинувачувати попередників. Вони дали нам рівно стільки, скільки ми заслуговували: і як діти, і як нація. Мені багато що незрозуміло, я не брав участі в подіях столітньої давності, але я вчу історію, є співтворцем сучасності і, сподіваюсь, свідком майбутнього, у якому ми побороли лінь і розбрат та усвідомили, що в єдності всіх ховається воля для кожного окремо.
Ще думаю, що нашому поколінню вдалося побороти комплекс меншовартості, який нав’язали нашим батькам. Це круто. А от у зловтішанні ми однакові. Не знаю, звідки в усіх нас сидить ця злоба і втіха, коли хтось помилився, не виправдав чиїхось очікування чи, о найгірше, публічно впав писком у калабаню. Ось це дріб’язкове і гидке шакаляче турне, в яке ми пускаємо одне одного, дратує. Не хочеться творити в такому суспільстві. Потрібно фокусувати увагу на тому, що нас об’єднує.
Що відрізняє твоє покоління від інших? Або чим ви такі самі, як попередники та наступники?
Я не з тих, хто звик звинувачувати попередників. Вони дали нам рівно стільки, скільки ми заслуговували: і як діти, і як нація. Мені багато що незрозуміло, я не брав участі в подіях столітньої давності, але я вчу історію, є співтворцем сучасності і, сподіваюсь, свідком майбутнього, у якому ми побороли лінь і розбрат та усвідомили, що в єдності всіх ховається воля для кожного окремо.
Ще думаю, що нашому поколінню вдалося побороти комплекс меншовартості, який нав’язали нашим батькам. Це круто. А от у зловтішанні ми однакові. Не знаю, звідки в усіх нас сидить ця злоба і втіха, коли хтось помилився, не виправдав чиїхось очікування чи, о найгірше, публічно впав писком у калабаню. Ось це дріб’язкове і гидке шакаляче турне, в яке ми пускаємо одне одного, дратує. Не хочеться творити в такому суспільстві. Потрібно фокусувати увагу на тому, що нас об’єднує.
Про що ти думаєш, коли робиш ці фото на плівку?
Про що ти думаєш, коли робиш ці фото на плівку?
Ось іще один день нашої молодості, який згорає на наших очах. І так круто, що ми свідчимо про це разом. Треба роздрукувати фото. Додати як візуалізацію для розповідей онукам. Сподіваюсь, своїм.
Ось іще один день нашої молодості, який згорає на наших очах. І так круто, що ми свідчимо про це разом. Треба роздрукувати фото. Додати як візуалізацію для розповідей онукам. Сподіваюсь, своїм.
Наша кімнатка, звідки ми працюємо. Ліворуч стоїть Свят — хлопець із татухами, праворуч — Забів. Свят із усіх, хто є на цій зміні, вбив найбільше підарів. Треба його спитати, скільки, але я думаю десь 200. Воює ще з часів АТО, був в «Айдарі». Любить працювати сам, довго підпускає до себе людей, але ми вже трохи притерлися, навіть фоточки захотів.
Наша кімнатка, звідки ми працюємо. Ліворуч стоїть Свят — хлопець із татухами, праворуч — Забів. Свят із усіх, хто є на цій зміні, вбив найбільше підарів. Треба його спитати, скільки, але я думаю десь 200. Воює ще з часів АТО, був в «Айдарі». Любить працювати сам, довго підпускає до себе людей, але ми вже трохи притерлися, навіть фоточки захотів.
Це — Богдан, він мій чотириюрідний брат, але ми з ним як рідні, він теж із Яремчі. Він перевівся на тилову роботу і зараз у відрядженні біля Дніпра. Це доволі близько до мене, тож я відпросився на один день поїхати в гості. Ми з ним не бачилися майже рік часу, і я приїхав до Боді на цей острів. Виявилося, що в нього там є човен, і він рибалить. Ми на весь день виїхали на Дніпро. Наплавилися, наговорилися, насміялися, назгадувалися, напланували. Словом, було дуже класно провести час із рідною людиною.
Це — Богдан, він мій чотириюрідний брат, але ми з ним як рідні, він теж із Яремчі. Він перевівся на тилову роботу і зараз у відрядженні біля Дніпра. Це доволі близько до мене, тож я відпросився на один день поїхати в гості. Ми з ним не бачилися майже рік часу, і я приїхав до Боді на цей острів. Виявилося, що в нього там є човен, і він рибалить. Ми на весь день виїхали на Дніпро. Наплавилися, наговорилися, насміялися, назгадувалися, напланували. Словом, було дуже класно провести час із рідною людиною.
Як ти справляєшся з жахливим і красивим у житті, яке тебе оточує?
Усе, що стається зі мною, має єдиний початок. Для мене красиве і жахливе — це плоди одного дерева. Проблема ж полягає у виборі — як я сприймаю те, що зі мною відбувається. Якщо говорити локальніше, то допомагає триматися згадка про дім і рідні гори, куди я маю повернутися живим і здоровим. У всякому разі, вони мене тільки з такою умовою й відпустили.
Коли я розповідаю рідним, як у мене проходять дні, то жартую, що змінюються тільки координати й напрямок вітру, хоча і той, здається, постійно — на схід. Недооцінено страшна річ на війні — ця рутина. Вона зжерає усе, а особливо захват від роботи та жагу до розвитку. Найбільш ініціативних людей вона перетворює на згідних із більшістю, а затятих — на байдужих. Єдине, чого рутина боїться, це дружба. Коли ти знайдеш їх, своїх людей, тобі стане значно легше. Тижні в посадці збігають за дні, це перевірено!
Це — Семчик. Він був у екіпажі з Техасом, коли по них влучили на переправі, і він втратив ногу. Третій хлопець із їхнього екіпажу — Курт — тоді загинув. Сем тепер має залізну ногу. Нещодавно в нього народилася донечка, вже друга дитина. Повернувся до роботи в ІТ, де він раніше працював. Чувак дуже завзято тримається на позитиві. Приїхав до нас у гості, бо ми не бачилися від моменту, коли провідували його після поранення у вересні 2025-го.
Це — Семчик. Він був у екіпажі з Техасом, коли по них влучили на переправі, і він втратив ногу. Третій хлопець із їхнього екіпажу — Курт — тоді загинув. Сем тепер має залізну ногу. Нещодавно в нього народилася донечка, вже друга дитина. Повернувся до роботи в ІТ, де він раніше працював. Чувак дуже завзято тримається на позитиві. Приїхав до нас у гості, бо ми не бачилися від моменту, коли провідували його після поранення у вересні 2025-го.
Це ми всі разом: Христина — наречена Техаса, Техас, Сем, який показує капібару на протезі, Забів і я.
Це ми всі разом: Христина — наречена Техаса, Техас, Сем, який показує капібару на протезі, Забів і я.
Шо ти будеш розповідати своїм внукам у старості?
Своїх онуків зараз не планую, але чужим буду казати, щоб берегли коліна і не їли багато солодкого. А якщо серйозно, то розповідатиму про хлопців і дівчат, які назавжди залишилися молодими на війні. Вони найдостойніші серед нас і точно заслуговують, щоб їхні історії були почуті.
Шо ти будеш розповідати своїм внукам у старості?
Своїх онуків зараз не планую, але чужим буду казати, щоб берегли коліна і не їли багато солодкого. А якщо серйозно, то розповідатиму про хлопців і дівчат, які назавжди залишилися молодими на війні. Вони найдостойніші серед нас і точно заслуговують, щоб їхні історії були почуті.
Які люди довкола тебе? Що ти до них відчуваєш?
Дуже різні. І в цьому весь смак, мабуть. Люблю, коли в одному просторі збираються кілька областей України, і кожен жартує по-своєму, має свій говір, слова, інтонації. Діалоги на пунктах управління глибокої ночі можна слухати як подкаст, бігме.
Крім жартів, з усіма, з ким виїжджаєш на завдання, маєш мати довіру й впевненість, що людина не підведе в момент напруги. Тисячу разів це вже звучало, але не перестало бути правдою: друг пізнається в бліндажі.
Які люди довкола тебе? Що ти до них відчуваєш?
Дуже різні. І в цьому весь смак, мабуть. Люблю, коли в одному просторі збираються кілька областей України, і кожен жартує по-своєму, має свій говір, слова, інтонації. Діалоги на пунктах управління глибокої ночі можна слухати як подкаст, бігме.
Крім жартів, з усіма, з ким виїжджаєш на завдання, маєш мати довіру й впевненість, що людина не підведе в момент напруги. Тисячу разів це вже звучало, але не перестало бути правдою: друг пізнається в бліндажі.
Над історією працювали:
Фото і розповіді — Богдан Черленюк
Розмовляла та писала — Оля Шахник
Редагувала — Ірина Кравець
Координувала — Марина Перцович
